Східниця стала всесвітньовідомим бальнеологічним курортом завдячуючи першовідкривачу Східницького родовища мінеральних вод та природних джерел – Омельяну Стоцькому. Про неї почали говорити, досліджувати історію походження, а також створювати легенди.
Наразі існує кілька суперечливих гіпотез походження назви селища Східниця, яке розташоване серед густих смерекових лісів за першим гірським хребтом Карпат.
Згідно місцевою легендою, назва Східниця виникла в IX – XIII столітті. У давнину її називали Золотою Банею. Такий топонім пов´язують з давнім солеварним промислом у дерев´яному приміщені – «бані». Назва також могла походити від латинського baneum (balneum) і грецького balaneion, що має значення “купальня, баня, курорт”. Така гіпотеза може підтверджуватися тим фактом, що на території Східниці існує 38 цілющих мінеральних джерел і 17 свердловин мінеральної води, зокрема усім відомої Нафтусі.
Назву селища також трактують від слова «сходитися». За переказами селище було засноване в княжий період, але у XIII ст. монголо-татари на чолі з ханом Батиєм його спалили. Частина мешканців встигла сховатися у горах. А місце у долині річки, де вони потім зійшлися і дало початок назві – Східниця.
Згідно з припущеннями краєзнавця Ярослава Ольхового, топонім Східниця може бути похідним від назви місцевої річки Східничанки, кам’янисті виступи якої нагадують сходинки.
Також існує версія, що назва походить від слів “схід» і «ниць” – сходити у низ по річці. Такі позначки місцевості робили скотарі, які «гнали худобу задля великих пасовищ між горами над рікою Стрий до Сяноцької землі».
В VII–XI ст. територія Східниці входила до складу білохорватських племен, а в часи існування Галицького князівства – до Тустанської волості, центром якої у ІХ–ХІV ст. був могутній князівський дитинець – наскельна фортеця-град і митниця Тустань.
Писемні згадки про історію Східниці датовані 1515 роком. У віднайденому записі за 25 вересня 1515 р. йдеться про те, що власник частини Східниці Андрій Кропивницький заставив її за 15 злотих священику Лазару Бачинському.
На межі XVI-XVII ст. місцеві роди поступово витісняються з території Східниці польськими шляхтичами. В цей же період в центрі сучасної Східниці на пагорбі було збудовано панський замочок-двір з дерев’яно-земляними укріпленнями . До XVIII століття Східницький замок служив фортецею. Іван Франко в оповіданні «Татарські напади на Підгір’я» описав один із таких підгірських замків.
Наприкінці XVII – на початку XVIII ст. Східниця була розподілена на три більш-менш рівні частини між родами: Нагуйовськими, Попелями Думичами і Копистинськими.
Після Першого поділу Речі Посполитої селище Східниця відійшло до імперії Габсбургів (з 1804 року Австрійської імперії, з 1867 — Австро-Угорщини), що належала до Самбірського округу.
У 70-ті роки ХХ століття Східниця перетворюється на унікальну карпатську оздоровницю завдячуючи наполегливості досліднику Омеляну Стоцькому, який зацікавився незвичайним джерелом в одній із криниць, де просочувалася прозора без осаду вода із запахом сірководню та присмаком нафти. Офіційно Східницю визнано Всесоюзним курортом 9 січня 1976 року.
Сьогодні бальнеологічний курорт Східниця називають і Українською Швейцарією і українським Баден-Баденом і карпатськими Карловими Варами. Але за відстанню від Харкова, Києва чи Львова бальнеологічний курорт Східниця знаходиться значно ближче і є значно вигіднішим варіантом. Кришталево чисте гірське повітря, духмяний аромат різнотрав’я і соснових лісів в поєднанні з лікувальними мінеральними джерелами і дарами природи роблять курорт улюбленим місцем українців.
